Foreign language communication of specialists of Navigation and ship handling at sea: theoretical concept

Abstract

The article analyzes the main definitions of the concept of foreign language communicative competence, which led to the conclusion that there are several main approaches to this concept. Advocates of the first approach are of the opinion that foreign language communicative competence is a complex integral personal formation that ensures the student's ability to communicate in the process of foreign language communication and is formed as a result of learning. The second approach defines foreign language communicative competence as the ability to freely and adequately carry out foreign language intercultural communication and interact with representatives of the culture of another country, as well as to solve problems of interpersonal and intercultural interaction. According to the third approach, foreign language communicative competence is a set of linguistic knowledge, skills and abilities, a high level of practical proficiency in both verbal and non-verbal means of language, which is formed in the process of modeling foreign language professional activity. In this paper, the foreign language communicative competence of specialists in shipbuilding and navigation is interpreted as an integrative system-forming and personal-professional property based on professional foreign language knowledge, skills, abilities and attitudes towards foreign language communicative activity in the professional field. The paper describes the term "communicative competence", which implies the ability to correlate language means with specific tasks and situations of communication, to organize communication in compliance with the relevant language norms and communicative expediency. It is determined that communicative competence involves mastering a language and applying this language knowledge in the context of interaction with other foreign-speaking communication partners. У статті проаналізовано основні визначення поняття іншомовної комунікативної компетентності, що дозволило зробити висновок про існування декількох основних підходів до цього поняття. Представники першого підходу дотримуються думки, що іншомовна комунікативна компетентність – це складне інтегральне особистісне утворення, яке забезпечує здатність студента до спілкування в процесі іншомовної комунікації і формується в результаті навчання. Другий підхід визначає іншомовну комунікативну компетентність як здатність вільно й адекватно здійснювати іншомовну міжкультурну комунікацію та взаємодіяти з представниками культури іншої країни, а також вирішувати проблеми міжособистісної та міжкультурної взаємодії. Згідно з третім підходом, іншомовна комунікативна компетентність – це сукупність мовних знань, навичок і вмінь, високий рівень практичного володіння як вербальними, так і невербальними засобами мови, що формується в процесі моделювання іншомовної професійної діяльності. У роботі іншомовна комунікативна компетентність фахівців з судноводіння та судноводіння трактується як інтегративна системоутворююча та особистісно-професійна властивість, що ґрунтується на професійних іншомовних знаннях, навичках, уміннях та ставленні до іншомовної комунікативної діяльності у професійній сфері. У статті описано поняття "комунікативна компетенція", яке передбачає здатність співвідносити мовні засоби з конкретними завданнями і ситуаціями спілкування, організовувати комунікацію з дотриманням відповідних мовних норм і комунікативної доцільності. Визначається, що комунікативна компетенція передбачає оволодіння мовою та застосування цих мовних знань у контексті взаємодії з іншими іншомовними партнерами по спілкуванню.