Сучасне морське піратство: поняття і методи боротьби

Abstract

У статті зроблено порівняльний аналіз правової дефініції піратства у міжнародному й українському законодавстві, який доводить, що визначення характеризується непевністю через різну кваліфікацію однакових за своєю суттю дій залежно від місця скоєння (відкрите море проти територіальних вод будь-якої держави). Дефініція у Кримінальному кодексі України (КК України) відрізняється від міжнародної (в Конвенції ООН з морського права 1982 р.. [UNCLOS]) формулюванням об’єктивної сторони злочину. Якщо Міжнародне морське бюро (IMB) використовує для злочинів, пов’язаних із захопленням морських суден та їх пограбуванням, дві дефініції: «піратство» і «озброєне пограбування кораблів», то в КК України такі дії кваліфікуються за цілою низкою різних статей. Отже, правова концептуалізація поняття сучасного піратства ще не повністю завершена і може бути вдосконалена. Головними методами в боротьбі із сучасним піратством виступають приватно законтрактована озброєна охорона (PCASP) морських суден і військово-морські сили (ВМС). PCASP дуже ефективно проявила себе у протистоянні з піратами в західній частині Індійського океану (зона сомалійського узбережжя) і виглядає найперспективнішою в найближчому майбутньому. Але морські перевізники все ще використовують її як винятковий захід через низку проблем з дотриманням законності, як-от^ легальність переміщення зброї через території інших держав та ін. ВМС демонструють свою постійну корисність і універсальність, про що свідчить їх успіх біля сомалійського узбережжя. Використовуються як міжнародні, так і регіональні ВМС, до яких приєднуються загони берегової поліції. Проблемою є те, що під прикриттям антипіратських операції, окремі держави намагаються встановлювати свій вплив у регіонах. Новітніми підходами є створення неофіційних і експериментальних управлінських структур (контактні групи, які забезпечують кооперацію зусиль на міжнародному рівні), а також нарощування потенціалів (capacitybuilding) морської безпеки. Така співпраця залучає представників недержавного рівня: асоціації морських перевізників, промислові асоціації, гуманітарні й академічні організації. In the paper the legal defi nition of piracy has been comparatively analysed in the international and Ukrainian law. It’s revealed that the defi nition is characterised by some ambiguity due to the different qualifi cations of the acts identical by their nature depending on the place of committing (high seas vs. territorial waters of any state). The defi nition in the Criminal Code (CC) of Ukraine differs from the in ternational one (from the United Nations Convention on the Law of the Sea of 1982 (UNCLOS)) by the formulation of actus reus of a crime. If International Maritime Bureau (IMB) uses two defi nitions for the crimes related to hijacking and robbery of sea vessels – “piracy” and “armed robbery against ships”, then in the CC such acts are qualifi ed by a whole range of different articles. It’s obvious that legal conceptualization of the notion of contemporary piracy is not fully completed yet and possible to enhance. The main cotemporary anti-piracy methods are Privately Contracted Armed Security Personnel (PCASP) on the board of sea vessels and international and regional naval forces. PCASP proved themselves very effective in the Western Indian Ocean (coastal zone of Somalia) and looks like highly perspective feature for the foreseeable future. But the shipping industry still regards them as exceptional response due to some legal issues like the moving of privately held arms through the territories under jurisdiction of other states etc. Navies always demonstrate their enduring utility and versality, having been successful against Somali piracy. The issue here is that under the guise of anti-piracy operations some states attempt to project soft power in the regions. Also, constabulary maritime police forces show their importance. Some new and experimental trends, like maritime security capacity-building and informal governance (like contact groups, which provide a cooperation of reactions on the international scale), add their efforts to anti-piracy. Such experimental practices invite representatives other than states – shipping and industrial associations, humanitarian organizations, even academics.